1Як потемніє золото і зміниться добре срібло! Порозкидали добре каміння на початку всіх виходів! 2Шановані сини Сіону, що підняті до золота, які вважаються за глиняний посуд, за діла рук гончаря. 3І дракони роздягнули груди, накормили своїх малят. Дочки мого народу — на смуток, як горобець у пустелі. 4Язик немовляти прилип до його горла у спразі. Діти просили хліба, та немає того, хто їм вділяє. - Ті, що їдять вишукані страви, загинули на дорогах; ті, що вигодувані в кармазині, одягнулися гноєм!
6І звеличилося беззаконня дочки мого народу понад беззаконня Содому, що був швидко знищений, і не трудилися на нього руки. 7Його назореї очистилися понад сніг, просвітилися понад молоко, були розпалені понад каміння, їхня частка — частина сапфіра. 8Їхній вигляд став чорнішим за сажу, не були впізнані у виходах. Їхня шкіра пристала до їхніх костей, вони висохли, стали, наче дерево. 9Гарніші були покалічені мечем, аніж уражені голодом. Пішли, прошиті плодами полів. 10Руки милосердних жінок пекли своїх дітей, — були їм у їжу в знищенні дочки мого народу.
11Господь завершив Свій гнів, вилив гнів Своєї люті, і запалав вогонь у Сіоні та пожер його основи. 12Царі землі не повірили, — усі, що живуть у всесвіті, що ворог і гнобитель увійде крізь брами Єрусалима, 13через гріхи його пророків, неправедності його священиків, що проливають праведну кров посеред нього. 14Його вартові захиталися на виходах, опоганилися кров’ю у своїй немочі, доторкнулися до їхнього одягу. 15Відступіть від нечистих, покличте їх, відступіть, відступіть, не доторкайтеся, бо загорілися і захиталися! Скажіть в народах: Не продовжуватимуть поселятися. 16Їхня частка — Господнє обличчя, не продовжуватиме на них споглядати. Вони не зглянулися на обличчя священиків, не помилували старців.
17Ще як ми були, наші очі пропали надаремно, очікуючи нашу допомогу. Ми тільки й визирали за народом, який не спасає. 18Ми полювали на наших малих, щоб нам не ходити по наших дорогах. Надійшов час наш, сповнилися дні наші, прийшов наш час. 19Ті, що нас переслідували, стали швидшими за орлів неба, над горами ширяли, у пустелі на нас чатували. 20Дух нашого обличчя — Господній помазаник, був схоплений в їхніх знищеннях, той, про якого ми сказали: У його тіні житимемо в народах. 21Радій і веселися, дочко Ідумеї, що живеш на землі. І на тебе прийде Господня чаша, ти оп’янієш і виллєш. 22Скінчилося твоє беззаконня, дочко Сіону. Не продовжуватиме тебе відселяти. Він навідався до твого беззаконня, дочко Едома, відкрив твої безбожності.
