1Адже великі та невимовні Твої суди. Через це ненавчені душі заблукали. 2Бо ті беззаконні, що взялися панувати святим народом, в’язні темряви і зв’язані довгою ніччю, замкнені під дахом лежали, як втікачі від вічного провидіння. 3Адже, думаючи сховатися в скритих гріхах, вони були розсіяні безпросвітним покривалом забуття, страшно жахаючись, і були перелякані появами. 4Бо навіть внутрішній покій, що їх тримав, не зберігав без страху, а звуки, шумлячи, їм звучали, і появлялися привиди із сумними пригніченими обличчями. 5І жодна сила вогню не могла світити, і не залишилися ясні вогні зірок, щоб освітити ту страшну ніч. 6А тільки їм від себе являлися страхітливі вогні, тож перелякані виглядом того, чого не бачили, вважали за гірше від того, що бачили.
7І було зневажання мистецтва магії і глумлива догана за величання розуму. 8Бо ті, що взяли на себе відігнати страхи і жахи від хворої душі, вони страждали смішною боязню. 9Бо хоч і нічого страшного їх не лякало, настрашені проходом звірів і сичанням зміїв, гинули від переляку і, заперечуючи, що бачили повітря, від якого ніяк втекти не можна. 10Адже лукавство особливо боязливе, коли свідченням засуджується, а придавлена совістю, завжди виносить погане. 11Бо страх не є нічим іншим, як зрада допомоги розуму, 12а внутрішнє очікування, будучи меншим, вважає більшим незнання від дійсної причини муки. 13Вони ж справді в немічну ніч, у ту, що прийшла з внутрішніх покоїв немічного аду, тим самим сном сплячи, 14були переслідувані знаками привидів, і душі були ослаблені безсиллям, бо на них найшов раптовий і неочікуваний страх. 15Тож так, хто, коли, де впав, був бережений, замкнений не в залізній в’язниці. 16Бо чи хто був селянином, чи пастухом, чи з тих, що робив роботи в пустелі, захоплений, терпів нужду, від якої не можна втекти, бо всі були зв’язані одними залізними кайданами темряви.
17Чи дух, що сичав, чи милозвучний звук птахів між галузками широких дерев, чи рух сильно текучої води, чи різкий шум каміння, що падає, 18чи невидимий біг звірів, що бавляться, чи звук нападаючих звірів, що ричать, чи звук, що відбивається від гірських печер, зробив немічними тих, що мали страх. 19Адже весь світ був освічений ясним світлом і перебував у ділах без перешкоди. 20А на них самих накладено тяжку ніч, образ темряви, що мала їх охопити. І вони для себе самих були тяжчі від темряви.
