1Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі 2і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив? 3Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв? 4Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина? 5Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські? 6Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи. 7Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук? 8Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив. 9Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю. 10Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру? 11Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив. 12Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух. 13Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним. 14Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив. 15Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя. 16Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене, 17обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування. 18Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері, і я не помер, і мене око не побачило б, 19і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу? 20Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити, 21поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку, 22в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.
