1Після недовгого часу Лисій, царський охоронець, кровний і той, що над ділами, дуже важко переносячи те, що сталося, 2зібравши близько вісімдесяти тисяч і всякого коня, прибув проти юдеїв, думаючи зробити місто житлом для еллінів, 3а храм упорядкувати так, як храми інших народів, первосвященство вчинити до викупу на кожний рік, 4зовсім не думаючи про Божу силу, покладаючись на десятки тисяч піших, тисячі коней і вісімдесят слонів. 5Увійшовши в Юдею і наблизившись до Ветсури, що була в укріпленій околиці, а віддалена від Єрусалима на якихось п’ять стадій, на неї налягав. 6Коли ж почули ті, що з Маккавеєм, що він воював проти твердинь, з голосіннями і сльозами натовпами благали Господа, щоб послати доброго ангела на спасіння Ізраїля. 7А сам Маккавей, першим узявши зброю, заохочував інших, щоб наважилися разом з ним допомогти їхнім братам. Тож одночасно і сміливо вони кинулися.
8А ще як вони були біля Єрусалима, то з’явився їм провідник на коні в білому одязі, що вимахував золотою зброєю. 9І всі разом поблагословили милосердного Бога та скріпилися в дусі, і були готові не лише громити людей, а й лютих звірів та залізні стіни. 10Вони йшли в озброєнні з неба, маючи Господа як союзника, що змилосердився над ними. 11І, кинувшись проти ворогів, по-лев’ячому вбили з них тисячу до десятьох тисяч, а вершників — шістсот до тисячі, і всіх примусили до втечі. 12Численні з них поранені врятувалися оголеними. І сам Лисій врятувався, ганебно втікаючи. 13Не бувши безумним сам по собі, враховуючи ту втрату, що з ним трапилася, і, зрозумівши, що євреї непереможні, оскільки з ними воювала сила Божа, 14пославши, він намовляв погодитися з усім справедливим, і що він і царя намовлятиме, спонукуючи стати їхнім другом. 15І Маккавей погодився з усім, що Лисій просив, беручи до уваги те, що на користь. Адже те, що Маккавей віддав Лисієві в листах про юдеїв, цар залишив.
16Були ж написані до юдеїв листи від Лисія, що мали такий вигляд: Лисій безлічі юдеїв, — радіти! 17Іван і Авесалом, що вами були послані, давши письмове прохання, просили про те, що в ньому зазначене. 18Отже те, що належалося й цареві подати я сказав, а те, що було прийнятним, він відпустив. 19Тож якщо збережете добрий розум до діл, то й до іншого намагатимуся стати основоположником добра. 20А про те, що в подробицях, я заповідаю їм і тим, що від мене, щоб вам сказали. 21Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, двадцять четвертого дня Зевса коринтського.
22А послання царя містило таке: Цар Антіох братові Лисієві, радіти! 23Відколи наш батько перемінився до богів, бажаючи, щоб те, що в царстві, було без турбот, аби клопоталися власними справами. 24Почувши, що юдеї не бажають батькової переміни до еллінізму, але, вибравши свої звичаї, просять дозволити їм дотримуватися законів. 25Отже, бажаючи, щоб і цей народ був без турбот, приймаємо рішення дозволити їм відбудувати храм і дотримуватись їхніх батьківських звичаїв. 26Тож добре зробиш, коли пошлеш до них і даси правиці, щоби, знаючи про нашу думку, були радісними та люб’язно займалися власними справами.
27А до народу таким був лист царя: Цар Антіох юдейським старійшинам та іншим юдеям, радіти! 28Якщо ви здорові, нехай буде, як бажаємо. І ми самі здорові. 29Менелай нам об’явив, що бажаєте, пішовши, бути у своїх. 30Тож для тих, що підуть, до тридцятого дня місяця ксантіка буде правиця з безпекою, 31аби юдеї послуговувалися своїми потребами і законами, як і раніше, і ніхто з них жодним способом не терпітиме за несвідомо вчинене. 32Я послав і Менелая, що вас потішить. 33Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого ксантіка. 34І римляни послали до них листа, що містив таке: Кінт Меммій, Тіт Маній, старійшини римлян до юдейського народу, — радіти! 35І ми згідні з тим, чим Лисій, родич царя, вам поступився. 36А те, що він розсудив принести до царя, розглянувши це, відразу когось пошліть, щоб ми зробили так, як вам належиться, бо ми йдемо до Антіохії. 37Тому поспішіть і пошліть декого, щоб і ми довідалися, якої ви думки. 38Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого ксантіка.
