1Коре, син Ісаара, сина Каата, сина Левія, і Датан та Авірон, сини Еліява, і Аун, син Фалета, Рувимового сина, змовилися 2і виступили проти Мойсея. А з ними ще двісті п’ятдесят чоловіків, ізраїльських синів, старійшин громади, вибраних радників та знатних мужів. 3Вони об’єдналися проти Мойсея та Аарона і сказали: Досить з вас! Уся громада — усі святі, і Господь посеред них! То чому ви підноситеся над Господньою громадою? 4Почувши це, Мойсей упав на обличчя 5і промовив до Коре та до всієї його громади, говорячи: Бог дослідив і пізнав тих, хто є Його, і хто — святі, і наблизив до Себе. Котрих Собі вибрав, тих Він наблизив до Себе! 6Зробіть ось що: самі візьміть собі кадильниці — Коре та вся його громада — 7і вранці перед Господом покладіть у них вогню, і підкладіть у них ладану. І буде так, — чоловік, якого вибере Господь, він — святий. Цього хай буде достатньо для вас, сини Левія! 8І сказав Мойсей Коре: Вислухайте мене, сини Левія. 9Хіба не досить для вас, що Бог Ізраїля відділив вас від ізраїльської громади і наблизив вас до Себе, щоб ви звершували служіння в Господньому наметі й стояли перед громадою, щоб служити їм? 10Тож Він наблизив тебе і всіх твоїх братів, синів Левія, з тобою, а ви ще домагаєтеся бути священиками? 11Тому ти і вся твоя громада зібралися проти Бога! А хто такий є Аарон, що ви нарікаєте на нього? 12І Мойсей послав покликати Датана та Авірона, синів Еліява. Та вони сказали: Ми не прийдемо! 13Хіба не достатньо того, що ти вивів нас із землі, яка тече молоком та медом, щоб умертвити нас у пустелі та щоб панувати над нами, як володар? 14Хіба ж ти привів нас у землю, що тече молоком та медом, чи дав нам у спадок поля і виноградники? Невже ти виколов очі цим людям? Ми не підемо! 15Мойсей дуже сильно обурився і звернувся до Господа: Не приймай їхньої жертви! У жодного з них я не взяв того, що зажадав, і не вчинив нікому з них зла! 16А Коре Мойсей сказав: Освяти свою громаду, і завтра будьте готові перед Господом — ти, вони і Аарон! 17І кожен нехай візьме свою кадильницю; ви покладете в них ладану і принесете перед Господа — кожен свою кадильницю, — двісті п’ятдесят кадильниць, і ти, і Аарон, — кожен свою кадильницю. 18І кожний з них узяв свою кадильницю, вони поклали в них вогню і насипали на нього ладану. А Мойсей та Аарон стали біля входу в намет свідчення. 19Коре ж напроти них, біля входу в намет свідчення, зібрав усю свою громаду. І Господня слава з’явилася всій громаді. 20І заговорив Господь до Мойсея та Аарона, кажучи: 21Відділіться від цієї громади, Я вигублю їх раз і назавжди. 22А вони попадали на свої обличчя, і сказали: Боже, Боже духів і кожного тіла! Якщо згрішила одна людина, чи зіллється на всю громаду Господній гнів? 23І промовив Господь до Мойсея, кажучи: 24Звернися до громади, говорячи їй: Відступіть довкола від громади Коре! 25Тож Мойсей устав і пішов до Датана та Авірона; разом з ним пішли всі ізраїльські старійшини. 26І він промовив до громади, кажучи: Відійдіть від наметів цих непоступливих людей і не доторкайтеся до всього, що їхнє, щоб ви не загинули за всі їхні гріхи! 27І вони відступили від намету Коре довкола. А Датан і Авірон вийшли, і стали біля входів у свої намети, — і їхні дружини, і їхні діти, і їхні домашні. 28А Мойсей сказав: З того дізнаєтеся, що Господь послав мене робити всі ці справи, що я не від себе самого дію: 29якщо вони помруть такою смертю, як у всіх людей, — коли відійдуть так само, як відходять усі люди, — тоді Господь не посилав мене. 30Але якщо Господь засвідчить ознакою, і земля, розкривши свої вуста, поглине їх та їхнє майно, і їхні намети, і все, що їм належить, і вони живими зійдуть до аду, тоді пізнаєте, що ці люди викликали гнів Господа. 31Коли він перестав говорити всі ці слова, то під ними розступилася земля. 32І земля розкрилася і поглинула їх та їхнє майно й усіх людей, які були з Коре, і їхню худобу. 33І вони та все те, що їхнє, зійшли живими до аду, і покрила їх земля, і вони пропали з-посеред громади. 34А весь Ізраїль, ті, що довкола, втікали від їхнього голосу, бо говорили: Щоб часом і нас не поглинула земля! 35І вийшов від Господа вогонь і пожер тих двісті п’ятдесят чоловіків, які приносили ладан.
