1Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву, 2або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася. 3Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе? 4Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто! 5Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить. 6Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець. 7Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме. 8Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре, 9то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець. 10Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує. 11Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла. 12А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну. 13Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш. 14Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду? 15Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь. 16Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів. 17Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ. 18І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці. 19Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини. 20Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав. 21І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того. 22Але тільки його тіло відчувало біль, і його душа плакала.
