1Яків оселився на землі, де жив його батько, — в Ханаанській землі. 2Ось родовід Якова. Йосиф мав сімнадцять років і, будучи юнаком, пас овець зі своїми братами — із синами Вали та синами Зелфи, дружин свого батька. Йосиф приніс погану вістку своєму батькові Ізраїлеві. 3Яків же любив Йосифа більше за всіх своїх синів, бо він був сином його старості, і справив йому барвистий одяг. 4А його брати, побачивши, що батько любить його більше за всіх своїх синів, зненавиділи його і ні про що не могли з ним спокійно говорити.
5Якось наснився Йосифові сон, і він розповів його своїм братам: 6Послухайте той сон, який наснився мені, — сказав їм, — 7здавалося мені, що ми серед поля в’язали снопи, і мій сніп устав і випростувався; ваші ж снопи, стоячи довкола, поклонилися моєму снопові. 8А брати сказали йому: Невже ти насправді царюватимеш над нами, невже ти насправді пануватимеш над нами? І ще більше зросла ненависть до нього через його сни та через його розповіді. 9А він побачив інший сон — та й виклав його своєму батькові й своїм братам: Ось наснився мені інший сон, — сказав він, — наче мені поклонялися сонце, місяць і одинадцять зірок. 10І докорив йому його батько, промовивши до нього: Що це за сон, який наснився тобі? Невже насправді я і твоя мати з твоїми братами прийдемо поклонитися тобі до землі? 11Тож його брати сповнилися до нього заздрощами, а батько його зберіг у пам’яті сказане.
12Якось пішли його брати пасти овець свого батька в Сихем. 13А Ізраїль сказав Йосифові: Хіба не пасуть твої брати в Сихемі? Іди, посилаю тебе до них. А той відповів йому: Ось я. 14Тож Ізраїль йому сказав: Коли підеш, подивися, чи твої брати і вівці здорові, та й принеси мені вістку. І послав його з Хевронської долини, і той пішов у Сихем. 15І, як він блукав у долині, натрапив на нього чоловік. Тож запитав його чоловік, кажучи: Що шукаєш? 16Він же відповів: Шукаю моїх братів; підкажи мені, де вони пасуть? 17А чоловік йому сказав: Вони відійшли звідси, та я чув, як вони говорили: Підемо в Дотаїм. Тож пішов Йосиф за своїми братами і знайшов їх у Дотаїмі. 18Ті побачили його здалека і, перш ніж він наблизився до них, задумали лихе, — щоб його вбити. 19Тож брати заговорили між собою: Ось іде той сновида. 20Тому тепер ходімо, вб’ємо його! Ми вкинемо його в одну з ям і скажемо: Лютий звір загриз його; і побачимо, що буде з його снами. 21Та Рувим, почувши, вирвав його з їхніх рук і сказав: Не губімо його душі! 22Не проливайте крові, вкиньте його он у ту яму в пустелі та рук не накладайте на нього, — сказав їм Рувим, щоб вирвати його з їхніх рук та повернути його батькові. 23І сталося, коли Йосиф прийшов до своїх братів, то вони здерли з Йосифа барвисте вбрання, яке було на ньому, 24і взяли, та й укинули його до ями — у порожній колодязь, в якому не було води.
25Вони сіли їсти хліб і, підвівши очі, побачили: ось мандрівники-ізмаїльці йшли з Ґалаада, а їхні верблюди були нав’ючені пахощами, смолою і миррою. Йшли вони, прямуючи до Єгипту. 26Тож Юда сказав своїм братам: Яка нам користь, коли вб’ємо нашого брата і скриємо його кров? 27Давайте віддамо його цим ізмаїльцям, а наші руки хай не будуть на ньому, адже він — наш брат, наше тіло! І брати послухали його. 28І проходили люди — мадіянці-купці, а брати витягли і вивели Йосифа з ями. Вони віддали Йосифа ізмаїльцям за двадцять золотих, і ті відвели Йосифа в Єгипет. 29А Рувим повернувся до ями і не побачив Йосипа в ямі. Він роздер на собі одяг, 30повернувся до своїх братів і сказав: Хлопця нема, а я — куди тепер піду?
31Вони ж взяли Йосифового плаща, зарізали козла і вимазали плаща кров’ю. 32І відіслали барвистого плаща, віднесли своєму батькові, та й сказали: Це ми знайшли, упізнавай, чи це плащ твого сина, чи ні? 33І той упізнав його, і сказав: Це плащ мого сина; лютий звір його загриз, звір викрав Йосифа. 34Тож Яків роздер на собі одяг, одягнув мішковину на свої стегна і оплакував свого сина багато днів. 35Зібралися ж усі його сини й дочки, — вони прийшли втішити його, але він не бажав утішатися, кажучи: З плачем піду я до мого сина, до аду. Так плакав за ним його батько. 36А мадіянці в Єгипті віддали Йосифа Петефрієві, євнухові фараона, — начальникові охорони.
