Ув’язнення Петра та Івана
1 Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї,
2 обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.
3 Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.
4 Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.
Проповідь перед синедріоном
5 А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники;
6 і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;
7 поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?
8 Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!
9 Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала,
10 то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.
11 Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним.
12 І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!
Заборона говорити про Ісуса
13 Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.
14 І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.
15 Наказавши їм вийти із синедріону, вони радилися між собою,
16 кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати.
17 Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!
18 І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.
19 А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?
20 Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!
21 Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
Спільна молитва віруючих
23 Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.
24 Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них!
25 Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту?
26Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!
27 Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,
28 аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.
29 Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово.
30 Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!
31 І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.
Життя перших християн
32 Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.
33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.
34 Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого
35 і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.
36 Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає «син потіхи», — левіт, родом з Кіпру,
37 мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.
