1Через деякий час цар послав старійшину Атенея змушувати юдеїв відвертатися від батьківських законів і не притримуватися Божих законів, 2і осквернити той храм, що в Єрусалимі, і називати Олімпійським Зевсом, а той, що в Арґарізі, — як і бажали ті, що жили на місці, — Зевсом чужинців. 3Бідою і тяжким для всіх було наставання зла. 4Бо храм наповнився розпущеністю і криком народів, що розважалися з блудницями, і у святих притворах перебували з жінками, ще й те, що не годиться, вносили досередини. 5А жертовник наповнили тим, що заборонене було законом і негодяще. 6І було неможливо ні святкувати суботи, ні зберігати батьківські свята, ні просто називатися юдеєм.
7Щомісяця в день народження царя проваджені були гіркою силою до жертви, а коли наставало Діонізійське свято, були примушені, маючи плющ, проводити походи Діонізієві. 8А вийшов закон до довколишніх еллінських міст за рішенням Птоломея проти юдеїв, щоб вони зберігали ті самі звичаї і приносили жертви, 9а тих, котрі не забажають перейти на еллінське, убити. Тож можна було бачити біду, що настала. 10Бо дві жінки були приведені, які обрізали дітей. Повісивши їм на груди дітей і привселюдно провівши їх через місто, скинули зі стіни. 11Інші, що зблизька збіглися до печер, аби таємно святкувати суботу, видані Филипові, були спалені разом, тому що за невідповідне вважали допомогти собі через славу знаменного дня.
12Отже, благаю тих, що читають цю книгу, не розчаруватися нанесеними, а вважати, що кари не на вигублення, але на згадування нашого роду. 13Бо не попустити безбожним на довгий час, але щоб відразу надійшла кара, це знак великого добродійства. 14Адже не так, як над іншими народами Владика чекає терпляче довго, аж доки вони не прийдуть до повноти гріхів, щоб їх покарати, не так Він судив, щоби було з нами, 15аби не помститися над нами вкінці, коли наші гріхи дійшли до завершення. 16Тому-то Він ніколи не відбирає від нас милосердя, а картаючи поганими подіями, не залишає Свого народу. 17Лише нехай це нам буде сказане на згадку. Після цих коротких слів треба перейти до розповіді.
18Якийсь Елеазар з перших книжників, чоловік, що вже зістарився віком і гарний ззовні обличчям, був змушений, відкривши уста, їсти свиняче м’ясо. 19Та він, радше приймаючи зі славою смерть, ніж життя з опоганенням, сам пішов на муку, 20виплюнувши, за тим звичаєм, який належиться проходити тим, що вирішили твердо стояти на тому, чого не годиться покуштувати з любові до життя. 21А ті, що були призначені до беззаконного жертвування, через те, що з давніх часів чоловіка знали, узявши його на самоту, переконували, щоб він, принісши м’ясо, яке йому годиться їсти і ним приготовлене, вдавав, наче їсть м’ясо, що із царської жертви за наказом, 22аби зробивши це, він врятувався від смерті та отримав людяне ставлення через давню дружбу з ними.
23Він же, чітко роздумавши і зробивши те, що гідне віку, приналежне старості, явній сивині та гарному життю від дитинства і придбане з часом, радше притримуючись святого і Богом даного закону, швидко відповів, кажучи, щоб послали його до аду. 24Бо не є гідним у нашому віку лицемірити, щоби численні з молодих, прийнявши, що дев’яностолітній Елеазар перейшов до чужоземців, 25і вони через моє лицемірство і через нікчемне та короткочасне життя були обмануті мною, і я зробив порок і пляму в старості. 26Бо якщо я врятуюся і від нинішньої муки, що від людей, то від руки Вседержителя не втечу ані живим, ані мертвим. 27Тому тепер, мужньо відлучившись від життя, покажуся гідним старості, 28а молодим залишу вірний приклад, щоби хоробро і вірно за чесні й святі закони померти. Коли він це промовив, то відразу пішов на муку. 29Як ті, що до нього дещо раніше мали добру волю, на злість змінилися через сказані вище слова, оскільки вони вважали це за нерозумність. 30Бажаючи від побоїв закінчитися, застогнавши, він сказав: Господу, що має святий розум, явним є, що, будучи у змозі звільнитися від жорстокої смерті, тілом терплю болі, коли мене б’ють, а душею радо це терплю через Його страх.
31Тож і цей переставився в такий спосіб, залишивши не лише молодим, але й численним з народу свою смерть, як приклад благородності та пам’ять мужності.
