1Підхопивши, Валдад, савхетієць, сказав: 2Доки не перестанеш? Стримайся, щоб і ми промовили! 3Чому, наче чотириногі, ми замовкли перед тобою? 4Тебе охопив гнів. Бо що ж? Якщо ти помреш, хіба піднебесна буде бездомною? Чи гори спадуть з основ? 5І світло безбожних згасне, і їхній вогонь не підніметься. 6Його світло в житті — темрява, і світильник з ним погасне. 7Найменші вполювали його майно, нехай же його обмане рада. 8Нехай його нога зловиться в пастці, і заплутається в сіті. 9Нехай найдуть на нього засідки. І скріпить проти нього спраглих. 10Сховано в землю сильце його, і його пастка — на стежці. 11Хай довкруги нього вигублять болі, а численні, що навколо його ніг, хай прийдуть у великому голоді. 12Йому ж приготовлено належне падіння, 13хай стопи його ніг будуть поїдені, нехай смерть пожере його красу. 14Нехай оздоровлення буде вирване з його життя, нехай його захопить біда, царське обвинувачення. 15Нехай поселиться в його ночі в його шатрі, нехай буде посіяна сіркою його краса. 16Його коріння під ним посохне, і зверху впадуть його жнива. 17І його пам’ять зникне із землі, і його ім’я нехай буде на віддаленому обличчі. 18Нехай хтось прожене його зі світла в темряву. 19Не буде знайомого в його народі, ані не врятується його дім у піднебесній, але в тому, що є його, житимуть інші. 20Над ним застогнали останні, а перших охопило здивування. 21Це — доми неправедних, а то — місце тих, що не знають Господа.
